Неспецифічні симптоми рогівкового конусу можуть призвести до того, що діагноз буде поставлений занадто пізно. Якщо серед наших родичів вже були випадки цього захворювання, або якщо погіршення гостроти зору супроводжується такими симптомами, як ефект ореолу навколо джерела світла і розмитість зображення, а подальша заміна окулярів не дає результату, необхідно звернутися до офтальмолога для діагностики захворювання.
Діагноз “рогівковий конус” включає в себе:
- глибинне інтерв’ю,
- оцінка гостроти зору на відстані,
- кератометрія (вимірювання кривизни рогівки),
- ретиноскопія (дослідження стану заломлення ока),
- дослідження рогівки щілинною лампою,
- топографія рогівки.
Під час звичайного офтальмологічного огляду рання форма рогівки може залишитися нерозпізнаною. Сучасне діагностичне обладнання дозволяє виявити конус навіть тоді, коли він знаходиться в зародковому стані. Найшвидше рогівковий конус розвивається у двох вікових групах: у підлітків і людей у віці від 30 до 35 років. Прогресування конуса може відбуватися дуже швидко і стрімко, але після такого марафону він також може зупинитися і більше не розвиватися.
Лікування конуса рогівки на найлегшій стадії часто зводиться до носіння окулярів або контактних лінз. Однак, коли хвороба прогресує, цього стає недостатньо. Пацієнт змушений часто міняти окуляри/лінзи, але все одно не може досягти бажаної якості зору. Це пов’язано з тим, що конус рогівки – це не дефект зору, а патологічні зміни в самій рогівці та наступних її шарах. Аномальна структура рогівки призводить до її витончення. Тиск в оці призводить до того, що найтонша частина рогівки випинається, набуваючи форми конуса.
При огляді лікар відзначає наступні зміни:
- парацентральне випинання рогівки з асоційованою смугастістю
- відкладення заліза в базальному шарі епітелію рогівки – кільце Флейшера
- V-подібний виступ на нижній повіці, коли око опущене вниз – ознака Мансона
- пошкодження шару Боумена
- тонкі смуги, що утворюються на рогівці під час натягу – лінії Фогта
Для оцінки стану очей пацієнта проводиться порівняння результатів індивідуальної топографії рогівки, наприклад, річної давності та поточного обстеження. Залежно від змін, які відбулися за цей час, вживаються заходи, щоб зупинити зміни рогівки.
Терапія рогівковими конусами проходить у два етапи:
- Зупинка прогресування, а в деяких випадках і зворотний розвиток уражень.
- Мета полягає в тому, щоб пацієнт досягнув максимально можливої гостроти зору. М’які контактні лінзи використовуються при невеликому набряку рогівки; тверді лінзи використовуються при великому набряку.
КРОС-ЛІНКІНГ (названий на честь ефекту, який він викликає) – також відомий як перехресне зшивання, перехресна колагенізація рогівки або CXL – призводить до того, що рогівка стає жорсткішою і підвищує її механічну стійкість.
Жорсткість рогівки досягається за рахунок збільшення кількості зв’язків між колагеновими волокнами, які її формують. Виникає під впливом ультрафіолетового опромінення рогівки. Для того, щоб підвищити чутливість поверхневих шарів рогівки до УФ-випромінювання, рогівку насичують спеціальною фотосенсибілізуючою речовиною – рибофлавіном (вітаміном В2). Клінічні дослідження підтверджують, що дія рибофлавіну сприяє уповільненню або зупинці захворювання, а в деяких випадках – його регресу. Таким чином, ця процедура дозволяє обійти трансплантацію рогівки.
